Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

Ілля Рєпін насправді Ріпин? Це тільки початок. Дізнайтесь, чому митець ніколи не був «російським художником» (ТЕСТ)

СПЕЦПРОЄКТ

Опубліковано

Вам досі здається, що Ілля Рєпін (чи все ж Ріпин?) – це якийсь російський художник? А якщо ми скажемо, що він народився на Харківщині, усе життя захоплювався Україною та тяжів до рідної Слобожанщини? Чому ж тоді росіяни так віддано називають його своїм? Усе просто: митця нахабно привласнили. У новому тесті спецпроєкту #Вкрадене пояснюємо, чому Ілля Юхимович ніколи не був «російським художником».

Російська пропаганда невтомно називає митця «своїм», уникаючи згадок про місце його народження. Але ж ми знаємо, яке місто на Харківщині стало малою батьківщиною живописця, правда?

Правильно! Неправильно!

Дійсно, художник народився в Чугуєві, що на Харківщині. Він називав себе «працелюбною посередністю» та обожнював все українське. Але це не заважає колоніальні машині маніпулятивно називати українця «російським художником, народженим в Російській імперії».

Розберемося із прізвищем? Ілля все ж Рєпін чи Ріпин? А може, Ріпін?

Правильно! Неправильно!

Правильна відповідь тут лише одна – Ріпин, саме так підписував свої роботи сам художник. Ще один аргумент на користь саме такого варіанту написання – митець був нащадком козацького роду на прізвисько Ріпа. А звідси – й Ріпин.

Заробляти творчістю Ріпин почав ще в дитинстві. А як саме?

«Українська хата», 1880
Правильно! Неправильно!

Саме писанки стали першим джерелом заробітки юного митця. Він здавав їх до місцевого магазину, а в обмін отримував перші зароблені власноруч кошти. Дослідники вважають, що у Ріпина навіть була власна колекція писанок. Не дуже схоже на «російського митця», правда ж?

Першу художню освіту українець здобув у Чугуївському топографічному корпусі, а після закриття закладу навчався у місцевих іконописців та навіть розписував храми. У 19 років, зібравши всі зароблені кошти, Ілля вступає до…

Правильно! Неправильно!

Дійсно, Рєпін навчався у Петербурзькій академії мистецтв. Власне, так само, як і Архип Куїнджі. Однак це не зробило його «російським художником» чи «росіянином». Митець залишався українцем та підтримував тісні зв’язки з Україною. Його не цікавило оспівування імперської Росії, Ріпин жив завданнями мистецтва і ностальгією за рідною Слобожанщиною та Україною загалом.

Отже, становлення Іллі Ріпина як митця відбулося вже безпосередньо в Петербурзі?

«Пахар. Лев Толстой на пашні». 1887
Правильно! Неправильно!

А от і ні, до Петербурга Ріпин приїхав вже підготовленим та талановитим митцем. Ось, як згадує українця його учень та мистецтвознавець Ігор Грабар: «Він був не просто провінціалом, юнаком сталевого гарту, казкової енергії та виняткового обдарування, але й високого мистецького вишколу». Що це означає? Ріпин як митець формувався не у російському Петербурзі, а на рідній Слобожанщині. Академія мистецтв лише допомогла митцю розвинути власні вміння, а не «подарувала їх».

А хто з художників справив на Ріпина найбільший вплив під час навчання в Петербурзі?

Правильно! Неправильно!

Так, саме Крамський. Той самий, якому належить один із найвідоміших портретів Тараса Шевченка. І той самий Крамський, якого росіяни зневажливо називають «Крамской», ніби вкотре заперечуючи українське походження митця.

Добре, а якщо так: Євген Чикаленко, Марко Кропивницький, Микола Мурашко та Дмитро Яворницький. Що об’єднує всіх цих українських діячів?

«Автопортрет за роботою», 1915
Правильно! Неправильно!

Усі ці українські діячі й справді були близькими друзями Іллі Ріпина. Погодьтеся, якось дивно, що «російський художник» товаришував із українськими істориками, митцями та націоналістами.

1863 рік – Валуєвський циркуляр, 1876 – Емський указ. Невдовзі після цього Ріпин пише картину «Вечорниці». Сучасні дослідники запевняють, що це був своєрідний протест. Чому?

«Автопортрет з Наталією Нордман», 1903
Правильно! Неправильно!

Уявіть! Попри всі утиски та заборони української мови Ріпин бере й підписує картину українською – «Вечорниці»! Ще цікавіше далі – «Вечорниці» купує Третьяков і вивішує у своїй знаменитій галереї під фактично забороненою назвою, і вся російська преса подає цю назву українською мовою. І це не остання робота на українську тематику, яку створив «перший художник росії». Чого варті лише картини «Запорожці» (1880–1891), «Чорноморська вольниця» (1908) та «Гайдамаки» (1898–1917).

Дослідники також впевнені, що Ілля Ріпин щиро захоплювався українською культурою. Але що найбільше вражало митця?

«Вечорниці», 1881
Правильно! Неправильно!

Ріпин захоплювався всією українською культурою, але найбільше – народними піснями. Ось, як це описує українська мистецтвознавиця та музична критикиня Галина Тюменєва: «Найглибший слід у душі художника залишила українська народна пісня. Рєпін гаряче любив свою батьківщину – Україну, і де б він не був, – у сяючому і гамірливому Петербурзі чи в усамітненні на своїй фінській дачі, – серцем він був міцно пов’язаний з рідною південною природою, з побутом, звичаями і піснями своєї милої батьківщини. Його любов до рідного краю знаходила своє активне вираження, якщо не у творчості, то в дружбі з земляками, у висловлюваннях чи просто у виконанні українських пісень».

Яка з цих картин стала останньою роботою Іллі Ріпина?

Правильно! Неправильно!

Останньою роботою Іллі Ріпина став «Гопак». Ось, як сам митець розповідам про це у листі до свого найближчого друга Дмитра Яворницького: «Дорогий Дмитре Івановичу!.. під великим секретом признаюсь Вам, що я знову взявся за Запорожжя! Ну, зрозуміло, знов пішла в хід уся Україна. З якою радістю і якимсь родинним трепетом серця, з жадібністю я перечитую все, що знайшлось… Ну, зрозуміло, починаючи з Вас: «Эварницкий – Запорожье»… Незважаючи на старість, я натрапив на хороший сюжет: Січ, вся Січ у веселощах… Гопак… Знову Запорожжя, і знову Ви, мій ментор Вергілій… Я стою перед Вами на колінах, приймаючи благословення… Огонь Запорожжя (як хороше сказано) ще не погас переді мною».

Ріпин помер у невеличкому фінському селищі, за заповітом тіло митця мали поховати у рідному Чугуєві. Проте через більшовиків вдова художника вирішила поховати чоловіка неподалік будинку й пагорба, який сам Ріпин називав…

«Автопортрет». Лінолеум, масло, 1920. Музей-садиба «Пенати»
Правильно! Неправильно!

Поблизу вілли Ріпина у фінському селищі Куоккала був пагорб, який митець прозвав Чугуєвою гіркою. Це вкотре доводить, що художнику ніколи не було байдуже на рідну Слобожанщину та Україну. Він завжди пам’ятав про неї. Навіть коли думав про смерть.

Нещодавно Музей Метрополітен визнав Архипа Куїнджі, Івана Айвазовського та Іллю Ріпина українцями. А як їх підписували до цього?

Правильно! Неправильно!

Так, донедавна і Ріпин, і не менш геніальні Айвазовський та Куїнджі були для світу «росіянами». Але справедливість відновлюється, а російська колоніальна машина зазначає поразки за поразкою.

Тобто Ілля Ріпин народився на Харківщині, був нащадком козацького роду, товаришував з українськими істориками та митцями й присвятив Україні низку робіт, а росіяни все одно вважають його своїм? Невже вони просто взяли і вкрали митця?

Гопак, 1927
Правильно! Неправильно!

Саме так. Ілля Ріпин був українцем, і заперечувати це було б очевидною помилкою. Можливо, його складно назвати націоналістом чи відкритим бунтарем, який відкрито виступав проти імперії. Проте Україна завжди посідала особливе місце в житті та творчості митця. Але російській колоніальній машині байдуже на це. Художника привласнили так само, як і Давида Бурлюка, Казимира Малевича, Архипа Куїнджі та ще сотні інших наших людей.

Ілля Рєпін насправді Ріпин? Що ви знаєте про видатного українського художника?
Схоже, щойно ви відкрили для себе нового Іллю Ріпина. А можливо, донедавна він і взагалі був для вас Рєпіним. Чи варто засмучуватись такому результату? Звісно ж, ні. Щойно ви зруйнували один великий міф, який намагалася нав’язати нам російська пропаганда. Поділіться цим тестом із друзями, аби ще більше людей зрозуміли, ким насправді був і мислив себе Ріпин.
Непоганий результат! Схоже, вас не здивувало слобожанське коріння Іллі Ріпина та його любив до українських пісень. Однак деякі питання виявилися надто складними. Але не зважайте на результат! Ви чудово попрацювали над тим, аби російська колоніальна машина вже ніколи не змогла переконати вас, що Ріпин – «російський художник».
Вау, скільки правильних відповідей! Неймовірний результат. Можливо, це завдяки вашим старанням Музей Метрополітен нарешті визнав Ріпина українцем? Поділіться цим тестом із друзями, аби ще більше людей остаточно переконалися, що Ілля Юхимович ніколи не мислив себе «російським художником».

Поділіться своїми результатами:

Суспільство

У Києві відбудеться виставка, присвячена культурній спадщині Донеччини й Луганщини

Опубліковано

Творці фільму “Євродонбас” організовують вуличну виставку на Михайлівській площі в Києві, яка буде присвячена культурній спадщині Донеччини й Луганщини.

Про це повідомляє Pragmatika.

Про виставку

Виставка присвячена спадщині європейських країн на території Донеччини й Луганщини, щоб розібрати міф про виключно радянське походження цих земель. Відвідувачі зможуть дізнатись про історію будинку британця Джона Г’юза, засновника Донецька, гімназію в Лисичанську, залишену бельгійцями, млин Пітера Діка в селищі Нью-Йорк, побудований німцями, комбінат Ілліча в Маріуполі, створений американцями й бельгійцями, тощо.

Читати також: В Україні анонсували безоплатні курси англійської мови для ВПО

Організатори виставки прагнуть розповісти про історичну спадщину Маріуполя, Дружківки, Нью-Йорка, Лисичанська, а також показати руйнування архітектурних пам’яток до й після повномасштабного вторгнення Росії.

“Після роботи над фільмом “Євродонбас” наша команда вирішила ініціювати вуличну виставку для киян. Адже, на жаль, переважна більшість будівель, які ми демонструємо на виставці, уже знищені російськими окупантами”, – розповідає авторка проєкту Анна Паленчук.

Виставка триватиме з 21 травня до 4 червня.

9 травня, о 17:00, відбудеться показ документального фільму “Євродонбас” в інформаційно-виставковому центрі Національного музею Революції гідності.

Нагадаємо, що в Київ Цифровому запустили опитування щодо перейменування вулиць.

Також ми повідомляли, що виробники дронів можуть отримати гранти на 80% від вартості проєкту.

Фото: афіша виставки

Читати далі

Суспільство

“Вторгнення. Операція “Дунай”: вийшов трейлер про події в Чехії 1968 року

Опубліковано

Український політичний трилер “Вторгнення. Операція “Дунай” представив свій офіційний трейлер. Фільм розкриває події 1968 року в Чехословаччині, зосереджуючись на придушенні Празької весни та боротьбі країни проти радянської окупації.

Про це повідомляє Держкіно.

Про фільм

Події фільму відбуваються наприкінці 1960-х років, коли Чехословаччина вирішила позбутися комуністичного режиму. Однією з ключових постатей Празької весни був Франтішек Крігель, лікар і політик, який народився в єврейській родині в Галичині. Проте радянська влада не була готова втрачати свою зону впливу, і в одну ніч знищила надії народу на свободу.

Читати також: В Україні анонсували безоплатні курси англійської мови для ВПО

Радянські танки ввійшли до Праги, а кремлівські спецслужби розпочали полювання. Франтішека Крігеля разом з представниками уряду викрали і вивезли до Москви. У полоні під тиском КДБ їх змушують підписати протокол, що означає згоду на військову окупацію країни. Проте Крігель відмовляється ставити свій підпис, навіть попри загрози ліквідації його та близьких, кинувши виклик навіть самому Леоніду Брежнєву.

Нагадаємо, що послуга ОСББ в Київ Цифровому стала переможницею міжнародної технологічної премії.

Також ми повідомляли, що в Київ Цифровому запустили опитування щодо перейменування вулиць.

Фото: Вторгнення. Операція “Дунай”

Читати далі

Суспільство

Василь Стус – заборонений та закатований, але не зламаний

Опубліковано

Близько 135 міст, сіл і селищ в Україні мають вулиці, названі на честь поета Василя Стуса. Близько 135 міст, сіл і селищ в Україні мають вулиці, названі на честь поета Василя Стуса. Шотам разом із проєктом «Стріткод» розповідає, чиї імена носять наші вулиці.

Біографія Василя Стуса

Дитинство та раннє життя

Радянська влада ламала його життя, кидала за ґрати, знищувала вірші, а він продовжував писати. Василь Стус народився 6 січня 1938 року у селі Рахнівка на Вінничині. Згодом його батьки переїхали до Сталіно – нині Донецька – працювати на хімічному заводі.

У 1954 Василь вступив до Сталінського педагогічного інституту на спеціальність «Українська мова і література». Після працював вчителем та попри русифікацію прищеплював дітям любов до української мови. У цей же час написав та видав перші вірші. Перекладав Ґете, Рільке, адже досконало знав німецьку мову.

Переїзд в Київ

У 1963 році переїхав до Києва і став аспірантом Інституту літератури. Доєднався до руху шістдесятників та написав першу збірку «Круговерть», але вона так і не пішла у друк…

У 60-х роках посилилися репресії та арешти української інтелегенції. Василь доєднався до протесту. На премʼєрі фільму «Тіні забутих предків» Стус піднявся та попросив встати всіх, хто проти арештів.

Арешти та заслання

За це його виключили з аспірантури, вигнали з гуртожитку, а про друк творів можна було забути. Підтримкою для поета стала кохана – Валентина.

1965 року Стус одружився, у них народився син Дмитро. Щоб прогодувати родину, працював на шахті, залізниці, у метро. Та писав вірші. Його другу збірку «Зимові дерева» видали підпільно. А в 1970 році ця книжка віршів потрапила до Бельгії та згодом була видана в Лондоні.

Стус відкрито критикував радянську владу, обурювався русифікації Донбасу та захищав дисидентів. Останнею краплею стала участь поета у різдвяному колядуванні, гроші з якого мали піти на допомогу політвʼязням. 1972 року Василя заарештовали за «антирадянську агітацію» та вилучили все, що було написано за 15 років. Зокрема, записи, на яких Стус читає свої вірші. Але, на щастя, у його друзів збереглися копії.

Читати також: В Україні анонсували безоплатні курси англійської мови для ВПО

Ізолятор

В ізоляторі Стус написав вірші, – які стали основою для однієї з його найсильніших книг – «Палімпсести». Стусу дали 5 років увʼязнення та 3 роки таборів. Покарання відбував у Мордовії та Магадані. Писав вірші і там, але їх вилучали та знищували.

Лише деякі вдавалося передати через дружину. Двічі писав заяву про відмову від радянського громадянства, адже не хотів «бути рабом». У 1979 році Василь повернувся до Києва. Він був ще більше налаштований проти радянської системи. Приєднався до Української Гельсінської групи, яка розповідала світові про порушення прав людини в Україні. І цим підписав собі вирок – через 8 місяців його знову заарештували .

Судовий процес

Адвокатом на суді був Віктор Медведчук, який ніяк не захистив поета, а пізніше отримав обвинувачення у зраді України. Стусу дали найважче покарання – 10 років увʼязнення та 5 років заслання. Перебував у колонії у Пермському краї. Кілька разів оголошував голодування на знак протесту проти жорстокого поводження з політвʼязнями. Його збірку «Птах душі» знищили табірні наглядачі. Проте дещо вдалося винести на волю. Завдяки сусіду по камері – литовському політв язню Балісу Гаяускасу. У 1983 році під час побачення Балісу з дружиною він передав їй тексти.

Врятовані тексти та смерть

Це нотатки про життя та людей, які були зі Стусом в таборах. Їх видали під назвою «3 таборового зошита». Коли тексти опублікували за кордоном, Стуса намагалися висунути на Нобелівську премію. За це совєти кинули Стуса у камеру-одиночку на цілий рік. У 1985 році український поет помер у радянському карцері, офіційна версія – зупинка серця

Але є припущення, що Стус загинув від удару нарами, який підлаштували наглядачі. Стуса поховали таємно, без присутності рідних, на табірному цвинтарі у Пермській області. У 1989 році завдяки зусиллям сина та друзів його забрали та перепоховали на Байковому кладовищі у Києві.

Перша в Україні збірка поезій Стуса вийшла в 1990 році під назвою «Дорога болю». Саме за неї Стус отримав Державну премію ім. Т. Шевченка посмертно, а в 2005 році – звання Героя України. У 2019 році з нагоди 80-річчя вийшов фільм «Заборонений» про життя і загадкову смерть Василя Стуса. Світ побачила книга «Справа Василя Стуса» – з архівними документами, теторична свідченнями очевидців, листами з тюрми.

Нащаддя поета

Син Василя – Дмитро став письменником та написав декілька книжок про батька. У 2024 році було започатковано Стус-Фест – міжнародний фестиваль, присвячений творчості Василя Стуса. В Україні є щонайменше 135 вулиць, названих на честь Стуса.

Нагадаємо, що виробники дронів можуть отримати гранти на 80% від вартості проєкту.

Також ми повідомляли, що в Києві покажуть фотовиставку про знищену росією українську культурну спадщину.

Читати далі